Ці слова присвячені Дню пам’яті жертв Голодомору 1932—1933років

Несла свій хрест мовчазно Україна

Але не стала в скруті на коліна,

Хоча й звірячий був над нею суд..

Ці слова присвячені Дню пам’яті жертв Голодомору 1932—1933років.

 

   14 листопада, розпочата естафета - акція «СВІЧКА ПАМ’ЯТІ»  відбулася на території Сахновецької сільської ради,а саме у селі Сахнівці біля пам’ятного хреста жертвам Голодомору. Пам’ять безвинно замучених голодом людей, прийшли вшанувати свідок  Великого Голоду Довгалюк Віра Соловіївна, сільський голова,  депутати сільської ради, працівники культури, учні та педагогічний  колектив нашої школи, жителі села.

   Традиційно в цей день настоятель УПЦКП св. Івана Богослова протоієрей  Юрій Приймак,відслужив поминальну панахиду,а Віра Соловіївна розповіла про трагічні події ,які пережила сама, і наші односельчани. 

   Для учнів школи, організатором по виховній роботі, була проведена тематична лінійка, та оформлена виставка «Пам’ятаємо завжди». У шкільній бібліотеці оформлено експозиційний стенд.

   А у сільській  бібліотеці ,на книжковій виставці «І свічка  плакала в скорботі»,відвідувачі  мали змогу передивитися «КНИГУ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ». На виставці, також були представлені свідчення очевидців  тих трагічних подій.

   Для вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 - 1933 роках оголошено  хвилину  скорботи. Хай ця хвилина  для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.

(Діти запалюють свічки).

   Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. 

   Звертаючись до  присутніх Сільський голова зачитала звернення.

Сахновецька сільська рада проводить меморіальні заходи за участю закладів освіти, культури вшановуючи пам'ять жертв Голодомору  1932-1933 років в Україні у 85-ті роковини трагедії  (у 2018 році)

 

Не звільняється пам'ять,

Відлунює знову роками.

Я зітхну… запалю обгорілу свічу,

Помічаю: не замки – твердині, не храми

Закам’янілий чорнозем –

Потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З долини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивляюсь:

Вкраїна, ХХІ століття.

І не рік, а криваве клеймо – «33»

 

   Нестримно спливають століття. Чим дальша від нас епоха, тим менше ми знаємо про неї, тим важче нам зрозуміти життя людей у ті роки. Минуле століття пронеслося над Україною голодомором 1932-1933 років. Вісімдесят п’ять десятиліть тому сатанинська лапа брутально перервала життя мільйонам людей. Зотліли і стали попелом їхні надія і віра. Те, що творилось тоді в Україні здоровий глузд відмовляється розуміти, але так було.

   У період з квітня 1932 по листопад 1933 рр., тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони безневинних людей. На підтвердження страшних наслідків Голодомору в Україні дослідники називають різні цифри жертв, так щодня вмирало приблизно 25 тис. осіб, тобто понад 1000 осіб щогодини, або ж – 17 осіб щохвилини.

   Залишившись без хліба, голодуючі селянські сім’ї вживали у їжу: кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, товчену кору і листя дерев тощо. Зареєстровано факти вживання в їжу м’яса котів, собак, щурів і дохлих коней. Органи ДПУ реєстрували навіть випадки канібалізму і людожерства. 

   Голодомор забрав мільйони людей. Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль предків. Аби перестав пропікати серце, аби упокоївся врешті прах замордованих режимом рідних і близьких наших, маємо затаврувати прокляттям непрощенних катів, уже мертвих, а особливо – ще живих.

   Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

   З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали  свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав.